Понеділок, 17.12.2018, 04:27Головна | Реєстрація | Вхід

Форма входу

Пошук

Календар

«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Наше опитування

Чи бували Ви у Сільниці?
Всього відповідей: 95

Друзі сайту

Тульчин

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
До революції 1917 року

Село Сільниця розташоване у мальовничій місцевості у верхів'ї обох берегів річки Сільниці - притоки Південного Бугу, в чотирьох кілометрах від залізничної станції Юрківка та 18 кілометрах від районного центру - м. Тульчина.

Згідно переказів, у давнину на сільницьких землях в урочищі "Ляльки" існувало поселення людей, стародавнє містечко Лебедин.

"Ляльками" називають тому, що під час гайдамаччини це поселення було знищене, а люди, в тому числі і діти, немовлята вирізані (до ляльки) татарами.

Підтвердженням того, що містечко дійсно було, являються предмети, які час від часу знаходяться на цьому місці(цегла, знаряддя,черепки).

Іноді після дощу на ріллі проглядаються квадрати, мабуть сліди будинків.

Тут недалеко в лісі й понині збереглася криниця, яку називають "Гайдамацька".

Деякі жителі з сім'ями зуміли втекти від гайдамаків і заховатися в заростях.

Так один із жителів поселення Кузьма з сім'єю заховався на схід від "Ляльків" і тут оселився.

Через деякий час сюди прибували інші втікачі, а з часом тут утворилося поселення, яке назвали "Кузьмін", на честь першого поселенця.

Сусіднє село Юрківка й понині носить давню назву на честь втікача з "Ляльок" по імені Юрій.

Сліди поселення збереглися і на полі, яке називають "Середній горб".

Під час польових робіт тут виорюються рештки череплячого посуду, люльки для куріння та цегла.

З південного боку "Середнього горба" недалеко від межі з селом Левківці була яма, яку називали "Макаровою".

Таку назву вона отримала від скарбошукача, який займався вишукуванням скарбів.

Згідно переказів на тому місці він добув різні речі, характерні для католицької церкви.

"Село Сильница расположено на берегах речки Сильницы - притоки реки Буг. Почва - глинистая. Село Сильница раньше, как говорит предание,носило название "Кузьмин". Сильницею названо потому, что помещик из Шпикова Балашов силой выгнал мелких помещиков, владевших землею села Сильницы и стал сам хозяйничать." (З книги "Труды Подольського Епархального Исторического Комитета". 1901 р. Стр.178)

Cело Лука-Жабокрич розмістилось в низині, нижче по течії, вздовж річки Сільниці, яка ділить село на дві частини: південну, що носить назву "Лука", і північну, що зветься "Слобідка".

Лука-Жабокрич, як і багато інших сіл України, має свої історико-географічні частини.

На жаль, історія не зберегла нам документів, які розповіли б про походження села Лука-Жабокрич, яке в даний час входить до складу села Сільниці і більше не існує як самостійна адміністративна одиниця.

Про нього ми можемо судити з розповідей старожилів та скупих архівних матеріалів середини XVIII ст.

Про те, що люди жили на території Луки-Жабокрича давно свідчать археологічні знахідки, що відносяться до часів палеоліту.

Офіційно перші згадки про село відносяться до XVIII століття.

Перша назва села - Слобідка, тобто село, де не було кріпосного права, поміщика, жили вільні люди.

Потім в селі оселився чоловік на ім'я Лука з сусіднього села Жабокрича.

Його оселя була в південній частині села на початку сучасної вулиці Чапаєва.

Так і вулиця називалась Лука, а село почало називатись Лука-Жабокрич (Лука з Жабокрича), пізніше трансформувалось в Лука-Жабокрицьку.

Першим жителям на території Луки-Жабокрицької прийшлось зустрітись з певними труднощами.

Майже вся територія була вкрита лісом.

Доводилось докладати великих зусиль, щоб викорчовувати дерева, обробити землю, виростити хліб.

І досі збереглися окремі гаї з акацій, беріз, ясенів, дубів - мовчазних свідків давнини.

Південно-східна частина Луки-Жабокрича носила назву Березівка через великі березові гаї, що колись вкривали цю територію.

Північно-східна - Ланок -через великий лан, що колись тут як і зараз простягався.

Як відзначалось вище, перша назва була Слобідка.

За бойову доблесть і мужність проявлену в часи Визвольної війни проти польських загарбників уряд Богдана Хмельницького виділив частині козаків землю.

Про це було складено відповідну грамоту.

Зберігалась вона в нашого односельчанина Григорія Омеляновича Мельника, який так і не вступив до колгоспу.

Дітей не мав, то грамоти Григорій Омелянович так нікому і не довірив і вона, на жаль, втрачена.

Назви Лука-Жабокрич, Березівка, Ланок, Лука вживаються й досі.

Кордон між селами Лука-Жабокрич і Сільниця носив досить умовний характер і проходив по рову за сьогоднішнім пам'ятником загиблим односельчанам в роки війни.

Люди обох сіл в усі часи знали один одного, було багато родичів з одного села в іншому.

До революції 1917 р. жителі села займались одноосібним сільським господарством, вирощували зернові і технічні культури, велику рогату худобу, свиней, птицю.

Культура землеробства та врожайність були низькими.

В селі функціонувало два водяних приватних млини.

Крім церкви в селі не було ніяких культурних установ.

В 1871 р. в селі Сільниця священником П. Гладкевичем була відкрита церковно-приходська школа для двох сіл - сільниці і Лука-Жабокрича, але відвідували її одиниці.

Рівень викладання в ній для того часу був досить високий.

Але по суті в селі панувала суцільна неписьменність.

Переважна більшість селян жили бідно, терпіли від малоземелля і змушені були найматися на роботу до поміщика Д. Давидовського, який виграв у карти маєток у Шпиківського поміщика і володів кращими землями.

Пан вирощував зернові й технічні культури, відгодовував на м'ясо велику рогату худобу (ВРХ), розводив робочу худобу (воли та коні).

В центрі села близько 1900 р. Д. Давидовським був побудований кам'яний двоповерховий неоготичний панський палац з водонапірною башнею.

Очевидці Кирило Заремба та Петро Юзьків, які працювали в пана, розповідали, що палац мав гарний зовнішній архітектурний вигляд.

Була велика кількість вікон, нараховувалося 48 кімнат з паркетною підлогою.

Палац оточував парк з декоративних та фруктових дерев, з алеями, обсадженими квітами.

Ще й досі місце, де була садиба Давидовського, жителі міста називають "Парком".

На території, де тепер розміщений будинок свиноферми та складські приміщення СТОВ "Авангард", був побудований спиртозавод (гуральня), де пан з ячменю та картоплі виробляв спирт, і воловня для відгодівлі старих вибракуваних робочих волів на м'ясо.

Власністю Давидовського був також водяний млин, який орендував єврей Шнайдер Фроїм.

Крім того, у пана було ще два фільварки.

Один розташований в урочищі "Зруб" називався "Теклівка", другий - на піску, що розкинувся біля дороги на с. Шпиків при виході з села, називався "Янівка".

В них знаходилася робоча худоба і сільгоспренамент.

Там працювали наймити, які не мали своєї землі й худоби і наймалися до пана на роботу.

Влітку, в період обробітку цукрових буряків, пан наймав дорослих жінок і підлітків на роботу.

Працювали на полі весь світловий день.

На плантації під час відпочинку грала духова музика.

В кінці дня касир виплачував зарплату дорослим по 20 коп., підліткам по 10 коп.

За зароблені гроші можна було купити гарну хустину за 15 коп., оселедець за 3 коп., ще й 2 коп. ожержати здачі.

Урожаї пан одержував високі, на відміну від селян, тому що добре удобрював поля.

Пана обслуговували два кучері на переміну: Савицький Захар та Андрушко Микола, які впрягали у бричку пару або дві пари коней.

Велике лихо принесла російсько-японська війна.

Із мобілізованих 50 чоловік повернулося додому 18, з них 12 - хворих і інвалідами.

В 1910-1913 роках ще важче стало жити селянам, кількість безкінних і однокінних дворів, зубожіння величезної маси селян збільшувалось.

Селяни, не маючи змоги обробляти свою землю, вимушені віддавати її наспіл заможним селянам.

Так в селі почали з'являтись безземельні селяни, такі як Штельмах Трифон Захарович, Поперечний Кузьма Іванович, Пилипчак Савва Григорович та інші.

В 1914 році з села були забрані на Імперіалістичну війну всі чоловіки, більшість з них не повернулась.

В селі залишилося багато вдів, сиріт, які не змогли обробляти свою землю, царський уряд вимагав ще більших податків.

Під кінець війни почали в село прибувати втікачі з фронту, які були революційно настроєні.

В 1917 р., коли хвиля революції докотилася і до сіл Сільниці та Лука-Жабокрич, пан з сім'єю залишив свої маєтки, взявши з собою великий сундук і виїхав спочатку до Немирова, де збиралися пани у графині Щербатової, а потім за кордон.

Все панське майно і запаси спирту селяни Сільниці і сусідніх сіл розібрали, а спиртзавод та палац зруйнували "щоб пан ніколи не повернувся назад".

Як згадував інвалід першої групи Великої Вітчизняної війни Юхим Дмитрук, якому на ту пору було дев'ять років, в палаці було дуже багато гарних дзеркал різної форми, красиві гудзики, статуетки, вази.

Однак все трощилось і розбивалось простим людом після втечі пана.

При зруйнуванні палацу громадянину Василю Сошинському камінь впав на ногу, внаслідок чого він залишився інвалідом без ноги.

Там, де красувався панський маєток, залишилася велика яма, а в "Парку" розташовані садиби сільчан, городи, на яких вирощують картоплю.

Поміщицькі землі були розподілені між бідними селянами.

Copyright MyCorp © 2018 | Хостинг від uCoz