Сільниця - Село у післявоєнний період

П`ятниця, 19.04.2024, 22:27

Головна | Реєстрація | Вхід

Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар

Наше опитування

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0

Село у післявоєнний період

Після звільнення нашої країни від німецько-фашистських загарбників почалася відбудова і дальший розвиток народного господарства.

В селі було відновлено і почали діяти сільська рада, пошта, медпункт, школа.

Жителі села відновили колективні господарства, але в них було дуже мало тягла, сільськогосподарського реманенту, не було насіння.

Держава допомагала технікою і насінням, але його треба було привезти із станції Рахни за 15 км від села, а транспорту не було.

Тому жінки носили його на плечах.

Із розповіді Мазур Ніни Володимирівни:

"Після звільнення села від румунів, нам доводилося дуже важко працювати.

Наступила весна.

Треба було сіяти, а насіння не було.

З Рахнів на плечах ми носили насіння, поля копали лопатами.

За перекопану ділянку площею 0,03 га на ліцерії нам платили по 100 грамів макухи.

Старики вручну сіяли, а жінки сапками присапували зерно.

Я, Олена Мазур (Колісник), Ганна Колісник (Нижник) працювали їздовими. Ми орали, боронували поля, ремонтували с/г реманент, тощо."

Внаслідок важкої, самовідданої праці жінок, підлітків і стариків весняна кампанія 1944 р. була проведена успішно.

Після звільнення від окупації в селі було багато дівчат, а хлопці мобілізовані на фронт.

В лісі між селами Шуро-Копіївка і Лука-Жабокрич в 1944 р. перебувала на відпочинку після довготривалих наступальних боїв військова частина.

Молоді солдати і офіцери вечорами почали ходити на вечорниці до сільницьких дівчат і після знайомства значна частина з них одружилися і створили тимчасові сім'ї.

Одружились такі дівчата: Л. Гвоздецька, Н. Семенюк, Ф. Литвинюк, А. Коханюк, Н. Тихонюк, Я. Швець, М. Софронюк, Л. Підлісна.

В 1945 р. військова частина знову відправилася на фронт.

А після закінчення війни більшість одружених солдат і офіцерів не повернулися до своїх коханих і вони залишилися матерями-одиначками з грудними дітьми.

Лише А. Коханюк, Л. Підлісна та Г. Трачук з Лука-Жабокрич створили міцні сім'ї і прожили щасливе життя.

Після закінчення війни в село почали повертатися демобілізовані воїни, які приступали до мирної творчої праці.

Було відновлено три колгоспи: ім. Куйбишева (голова Юзьків П.А.), «Краще життя» (О. Стецюк), «Перемога» (Нижник М.М., Колісник В., з 1949 р. -Дуля Г/В.).

В 1945 р. з демобілізованих комуністів сіл Луки-Жабокрицької та Сільниці за рішенням Шпиківського райкому партії була створена територіальна парторганізація, яка нараховувала п'ять комуністів.

Секретарем парторганізації був обраний комуніст Голуб Іван Петрович.

У зв'язку з важким економічним становищем у 1946 р. колгоспи ім.Куйбишева та «Краще життя» об'єдналися.

Головою колгоспу обраний Ружицький М.Й.

Назва об'єднаного колгоспу - ім. Куйбишева.

Спогади Ружицького М.Й. :

"Це були перші роки післявоєнної відбудови народного господарства, зруйнованого війною.

Найбільше було зруйновано сільське господарство.

Техніки не було, тваринництво було знищено.

Серед існуючих в селі трьох колгоспів - ім. Куйбишева, «Перемога» і «Краще життя» лише перший зберіг деяку господарську базу.

Мав власні будівлі, деяку малу техніку: кінна жатка-самоскидка, молотарка МЛ-100, нафтовий двигун, десь близько десятка коней, 18 корів.

Колгосп «Краще життя» з часу організації (1929 р.) базувався на господарстві розкулаченого в той час Марценюка Івана.

Власнозбудованого нічого не було.

Робочої худоби було лише пара волів і троє трофейних коней.

В таких умовах виникла необхідність об'єднати, а вірніше було б сказати, приєднати колгосп «Краще життя» до колгоспу ім. Куйбишева.

Після демобілізації з рядів Радянської Армії в липні 1946 р. райком партії запропонував мені очолити об'єднаний колгосп.

Загальні збори колгоспників двох колгоспів відбулися у вересні місяці 1946 р., на яких я був обраний головою колгоспу ім. Куйбишева.

До об'єднання головою колгоспу працював Заремба Василь Мойсейович, в «Кращому житті» - Омелян Стецюк.

При об'єднанні в людей склався такий анекдот: «створили колгосп - один кінь, один бик, голова і рахівник».

Основні польові роботи в той час виконували тракторні бригади при МТС.

Наш колгосп обслуговувала бригада, що базувалася в Л.-Жабокрич ім. Хрущова.

Але в бригаді працювали наші сільські трактористи: Ліпецький Петро, Кислиця Пантелімон, Рудий Федір, Мазур Микола, спеціалістами по обслуговуванні техніки в колгоспі працювали Забільський Пилип і Гвоздецький Данило.

В структурі господарства були рільничі бригади і ланки.

Бригадирами працювали Савіцький Петро, Рудий Федір, Мазур Філімон.

Пам'ятаю деяких ланкових: Швець Ольгу, Сафронюк Настасю, Кислицю Ксеню.

Галузеві спеціалісти, що обслуговували колгоспи, були при земельних відділах райвиконкому.

Після неурожайного 1946 р., 1947 р. видався надзвичайно важким.

Продовольчих запасів в колгоспі і колгоспників не було.

Для підтримки людей держава виділила певну невелику кількість продуктів (в основному крупу) з якої варила супи, або видавали на руки по 200-250 г.

Але цього було дуже мало.

Пам'ятаю такий випадок.

У 1947 р. в коморі не було нічого, крім снопиків -зразків різних культур для апробації насіння, і я сказав комірникові змолоти снопики в млині і до вечора це було зроблено і зварена юшка (суп).

Здається серце обливалося кров'ю, дивлячись на черги за крупою в кінці робочого дня.

Однак, незважаючи на такі важкі умови життя серед колгоспників тоді панував високий моральний клімат і нечуваний трудовий ентузіазм.

Люди не лише працювали невтомно самі, а й залучали власні корови.

Весняне закриття вологи, наприклад, виконувалося повністю коровами.

Особливо відзначались Забільська Ласовета, Забільська Юдоска, Кислиця Ксеня, Вибивана Наталка та багато інших.

Збирання хліба проводили косами і серпами.

Правда, була кінна жатка.

Працював на ній Баюра Гріша.

В'язання снопів, скирдування соломи проводились в нічний час.

Обмолот хліба проводили молотаркою на тракторному приводі.

Машиністом працював Забільський Пилип Михайлович.

Обробіток цукрових буряків проводився виключно сапами, а копання копачами вручну, в подальші роки пристосовували тракторні підіймачі для підкопування, а витягували руками.

Праця жінок на полі супроводжувалася піснями.

Колгоспники в той час розуміли причину труднощів життя і окрилені перемогою над німецькими окупантами у війні, вірили радянській владі, долали труднощі, відбудовували народне господарство.

За умови відсутності мінеральних органічних добрив (тваринництво знищене війною тільки відроджувалося), засобів боротьби з шкідниками сільгоспкультур, добитися високих урожаїв було неможливо.

В 1947 р. урожай зернових досяг 16 ц/га.

Це дало можливість після виконання плану держподатку і натуроплати МТС видати колгоспникам на трудодень по одному кілограму зерна.

Не більше 20 цнт. підтримувалася і в подальші роки.

Урожайність цукрових буряків теж була невисокою - не вище 100-150 ц/га.

У вересні 1950 року було вирішено об'єднати колгосп ім.Куйбишева з колгоспом ім. Хрущова с. Лука-Жабокрич.

Збори відбулися на межі двох колгоспів у вересні і головою було обрано Мельника Григорія Митрофановича.

В цьому ж місяці мене було обрано головою Сільницької сільської ради.

Хто працював головою сільради до мене, на жаль, не пам'ятаю.

Через місяць райком Компартії запропонував мені перейти на роботу в райком партії на посаду заввідділом сільського господарства.

Про труднощі в організації праці того часу досить згадати, що пально-мастильні матеріали для роботи тракторної бригади завозили з Рахнів підводою за 14 км.

І лише в 1948 році вдалося придбати першу в селі автомашину ГАЗ-62.

Це була велика радість, але шоферів в селі не було і прийшлося знайти в сусідньому селі Забіляни.

В цьому ж році було командировано на курси шоферів Забільського Володимира і Стецюка Василя.

Це були трудолюбиві, кмітливі хлопці. В наступні роки вони стали наставниками молодих шоферів в колгоспі ім. Хрущова.

Глибоке враження в пам'яті залишилось про трудову діяльність Заремби Якова.

Завжди займав важливі ділянки виробничої і громадськополітичної роботи.

В другій половині 30-х років займав посаду голови колгоспу «Краще життя».

В післявоєнний період працював полеводом і на інших виробничих і громадсько-політичних ділянках, мав високі організаторські здібності, користувався заслуженим авторитетом людей.

Сошинський В. працював завгоспом, був надзвичайно працьовитим.

Маючи життєвий досвід, умів проявити себе в труднощах і радощах серед людей.

Добру славу залишив про себе Мельник Яків Семенович.

Працюючи довгі роки листоношею, він щоденно проходив десятки кілометрів, доставляючи пошту з Юрківки.

В ті часи, коли газети були єдиним джерелом інформації, а листування було єдиним засобом спілкування між людьми на відстані, листоноша був бажаним гостем в кожній хаті.

Він любив свою роботу, вмів поділитися радістю і горем з людьми.

Його люди теж любили і поважали.

Пам'ятаю, він сам про себе любив жартувати: «Якби хтось підрахував скільки я вже пройшов своїми ногами, то напевно це була б всесвітня подорож».

Славна була людина."

В цьому ж році при колгоспах ім. Хрущова села Лука-Жабокрицька, ім. Куйбишева та «Перемога» с. Сільниці були створені самостійні парторганізації, але вони були малочисельні, а тому не могли суттєво впливати на виробництво.

В колгоспах на той період було дуже мало тягла (коней, волів) та землеробних знарядь праці.

Ще частину полів засівали вручну.

У колгоспі «Перемога» в 1947 р. було лише дві пари коней та два вози, а третю пару колгосп наймав у цигана, який проживав у селі.

Колгоспники змушені були виконувати частину робіт власними коровами.

Урожаї сільськогосподарських культур були надто низькі (6-7 ц/га).

До цих труднощів у 1946-1947 рр. додалося ще й стихійне лихо - засуха, яка охопила більшу частину України.

Колгоспи одержали мізерний урожай і розрахувалися з державою лише наполовину.

А колгоспникам було видано по 100 грамів хліба на трудодень.

Держава не мала можливості надати суттєву матеріальну допомогу районам, які постраждали від стихійного лиха.

Настав голод 1946-1947 рр.

Посуха не захопила лише західні області України.

Там було зібрано непоганий урожай, а тому жителі села масово вирушили на пошуки хліба в Західну Україну, особливо в Тернопільську область, щоб там дешевше купити або замінити на промислові товари продукти харчування.

Через станцію Юрківка щоденно проходив товарний поїзд Одеса-Львів, прозваний «п'ятсотвеселий».

Ним їхали жителі села в Західну Україну.

Чіплялися, детільки можна було утриматися: в порожних теплушках, на платформах і бочках від нафти та бензину.

Люди обсідали ешелон, як бджоли воскову раму.

В Тернопільській області купляли або міняли зерно, картоплю, везли прямо в Одесу продавати і за виручені мізерні копійки годували сім'ю.

Дуже часто на дорозі цих людей грабували, скидали з вагонів, забирали гроші й продукти харчування.

Були й випадки, що люди попадали під поїзд.

Так, жителька села Ганна Хмельовська попала під поїзд і їй відрізало ногу.

Вона залишилася калікою на все життя.

В 1947 р. становище дещо покращилось.

Весняна кампанія була проведена вчасно і урожай зібрано кращий.

В цьому ж році була проведена грошова реформа і відмінено карткову систему на продовольчі товари.

В 1948 р. з ініціативи першого секретаря Вінницького обкому партії Стахурського зародилася ідея, щоб на Вінниччині в найближчі роки підготувати 500 тисяч фізкультурників.

В кожне село області, в тому числі в Сільницю і Лука-Жабокрич надійшло розпорядження головам сільських рад, щоб готувати фізкультурників і бути готовими до параду-огляду спортсменів.

Відповідальність за підготовку і проведення параду фізкультурників була покладена на голів сільських рад.

Протягом весни 1948 р. всі молоді чоловіки і жінки в обов'язковому порядку повинні були після роботи в колгоспі з'являтися до сільської ради, де голова В. Сошинський і вчитель фізкультури М. Ободинський проводили тренування три рази на тиждень з легкої атлетики, стройової підготовки, а ті, хто мав велосипед - їзда на велосипеді.

В червні місяці 1948 р. в районному центрі Шпикові на площі біля цукрозаводу відбувся парад.

Тут вишикувалися колони спорстменів з усіх сіл району.

Очолював колону на двоколісному мотоциклі з прапором житель Лука-Жабокрич І. Мельник, за ним - велосипедисти, а далі колони з кожного села, які очолювали голови сільських рад, колгоспів і секретарі парторганізацій.

Колони проходили біля трибуни.

Приймали парад перший секретар райкому партії, голова райвиконкому, воєнком та інші посадові особи району.

Після огляду колон почалися змагання з легкої атлетики.

Спортивне свято обслуговували виїздні магазини, де можна було купити продукти харчування та промислові товари.

Таким чином, формалізм відчувався всюди, але в пресі прозвучало, що Вінниччина дала 500 тисяч фізкультурників.

У післявоєнний період жителі села платили податки натурою і грішми та викупляли державну грошову виграшну позику відбудови і розвитку народного господарства СРСР.

Хоч позика вважалася добровільною справою, але фактично вона була обов'язковою.

Розмір її для робітників і службовців становив не менше місячної зарплати, а для колгоспників сума залежала від спроможності сім'ї її сплатити.

З району на село доводилася певна сума підписки і сплати позики, а місцева влада розподіляла її на кожну сім'ю.

Проведення цієї кампанії було досить важкою справою.

Селяни платили також обов'язковий грошовий і натуральний податок.

Розмір натурального податку нарік становив: м'яса — 40 кг, молока -200 л (хто мав корову), яєць - 200 штук.

Грошовий податок нараховувався відповідно до розміру присадибної земельної ділянки.

Нараховували податок ще й за кількість дерев.

Кожного року частина громадян була неспроможною сплатити податки, внаслідок чого утворювалася недоїмка, яка переходила на наступний рік і врешті списувалася.

В період засухи і голоду колгоспи залишаються економічно слабкими (або ще більше занепадають).

Необхідно було вживати заходи, щоб підняти колективне господарство.

В 1949 р. колгоспи ім. Куйбишева і «Перемога» об'єдналися в одне господарство.

Назва колгоспу залишилася ім. Куйбишева, а головою - М. Ружицький, його заступником - Г. Дуля.

Зросла кількісно і парторганізація.

Секретарем був обраний комуніст М. Ободинський.

Не дивлячись на вжиті заходи, колгосп і далі залишався економічно слабким.

Кращі наслідки господарювання мав колгосп ім. Хрущова с. Лука-Жобокрич (голова Г. Мельник), який на той час вважався одним з кращих в районі.

Мельник Григорій Митрофанович був першим післявоєнним головою сільради (до війни працював головою колгоспу в сусідньому селі Левківці), а головою колгоспу Мельник Пантелеймон.

Однак в 1946 р. вони помінялись посадами.

Техніки практично колгосп не мав ніякої.

Всі землі оброблялись кіньми і коровами.

Сільськогосподарською технікою володіла Рахнянська МТС, яку очолював Єренбург і в силу дружніх стосунків з Мельником Г.М. він часто виручав колгосп технікою.

Мельник Г.М. підтримував дружні стосунки з першими особами району Рибаченком, Догаєвим, Талєсніком, і вони часто виручали село.

Мельник Г.М., будучи безграмотним, але маючи велику силу волі, настирливість і авантюризм, залишив помітний слід в історії села.

Очолюваний ним колгосп був передовим в районі.

Показники були більші і вагоміші за показники села Сільниці.

За рахунок чого?

З висоти сьогоднішнього дня можна назвати ці факти.

По-перше, землі с. Лука-Жабокрич кращі за сільницькі землі.

Друге - близькість Мельника Г.М. і районних керівників.

І останнє - нещадна експлуатація Мельником Г.М. своїх односельчан.

Можна було б назвати багато споминів односельчан, але зупинимось на двох.

Перед жнивами Мельник Г.М. дав розпорядження приспустити два ставки на території села і всіх працездатних жінок на ці дні загонив у став у воду вище пояса і ті жали липій.

Мати Процюк Олесандри не вийшла на роботу один день і Мельник Г.М. переорав їй город в стадії цвітіння картоплі.

Як згадує Процюк Олександра, Сирота Семен взяв в кишеню додому зерна.

Мельник задокументував цей факт і Сирота С. отримав півтора року в'язниці.

Восени 1947 р. ланка, в якій працювала Сирота Ольга, дружина Семена, при копці картоплі домовились взяти по одній картоплині.

Їх зустрів Мельник Г. і картоплю всю забрав, а акта склав лише на одну О. Сироту, нібито вона одна вкрала всю картоплю.

В результаті О. Сирота отримала 1 рік в 'язниці, а вдома в неї залишились 4 малолітніх дітей.

Як згадував колишній бригадир колгоспу Трачук Володимир Данилович, десь в 1948 році йшов дружній обід з випивкою з участю Мельника Г.М. , начальника Шпиківського райвідділу НКВД майора Рога і голови Шпиківського райвиконкому Талєсніка М.Л.

Мельник Г.М. вніс пропозицію Рогу про необхідність віддати під суд кількох жителів села, на що той з гумором відповів:

«Григорій Митрофанович, Лука-Жабокрич займає перше місце в районі по судимості.

Може, давай обгородимо село колючим дротом і хай всі сидять».

Коли вже в 60-х роках (Мельник Г.М. був тоді на пенсії) жителі села докоряли йому, він відповідав; «Я виконував волю партії».

Однак жителі села всі сили віддавали державі.

До сьогоднішнього дня жителі села згадують Процюка Федора Матвійовича і Процюка Василя Матвійовича.

Процюк Ф.М, очолював садогородню бригаду, яка славилась найвищими врожаями в районі.

Процюк В.М. створив і очолював найпродуктивнішу пасіку в районі.

Довгий час пасіку очолював його син, Процюк Василь Васильович.

Врожаї чумизи були за головування Мельника Г.М. найвищими в області.

В 1950 р. ЦК ВКПБ і Радянський уряд прийняли рішення про укрупнення колгоспів.

В цьому ж році колгосп ім. Хрущова с. Лука-Жабокрич та ім. Куйбишева с. Сільниці було об'єднано в одне господарство, яке стало називатись колгосп ім. Хрущова с. Сільниці.

Головою його залишився Мельник Г.М, заступником Г.В. Дуля, а секретарем парторганізації по сумісництву працював до 1954 р. М.Д. Ободинський.

В центрі села у невеликому будинку розміщувався колбуд з бібліотекою.

Завідуючими клубом були М.Ф. Кравець, М. Сліденко, Є. Дубій, завідуючою бібліотекою Є. Мазуренко.

В клубі часто демонструвались кінофільми пересувною кіноустановкою, а з половини 50-х років працювала стаціонарна кіноустановка.

Кіномеханіками були Траченко Г.С. та Костянтин Міняйло з Левковець, мотористами В.Д. Мазур та Є. Білявський.

К/плівки одержували в Шпикові, а звідти пішком до села.

Біля клубу вечорами збиралася молодь на танці та кінні змагання.

Досить цікавий випадок із свого останнього робочого дня в кіно згадують колишній кіномеханік Траченко Г.С. та завклубом Дубій Є.І.:

«Демонструвався фільм "Штепсель женить Тарапуньку".

Фільм наближався до кінця.

Раптом постріл з динаміка і падає шматок стелі.

На щастя обійшлося без жертв.

Лиш шматок старого диля впав на голову завідуючій бібліотекою Мазуренко Є.».

Після цього випадку Лука-Жабокрицький клуб був закритий і почалося будівництво нового Будинку культури, який був відкритий в 1967 р.

В період з 1950 по 1954 рр. парторганізація зросла на 15 комуністів і нараховувала 33 члени.

В 1954 р. секретарем парторганізації був обраний комуніст-виробничник Я. Заремба, який працював заступником голови колгоспу.

Після об'єднання колгосп почав одержувати кращі наслідки господарювання.

Якщо до об'єднання сільницькі колгоспи одержували середню врожайність зернових культур 6-7 ц/га, то в 1952 р. наслідки господарювання були такі; зернових культур -16 ц, цукрових буряків - 183, городніх культур - 101.

Видано на трудодень натурою по 2 кг, а грішми - по 42 копійки.

Всього землі в колгоспі було 2662 га, в тому числі орної - 2039, садів - 45, луків - 57, лісів - 40.

Колгоспників налічувалося 604 чоловіки, а всього населення - 1736.

Фактично працювало 273 чоловіки і 505 жінок.

Коней було - 132, ВРХ - 404, свиней - 457.

Надоєно молока на фуражну корову - 1650 кг.

Наявність сільськогосподарського реманенту: плуги кінні - 33 штуки, культиватори - 20, борони дерев'яні - 102, вози кінні - 55, гарби - 8.

Колгосп обслуговувала Рахнянська МТС.

В 1953 р. колгосп зібрав по 16 ц зернових, по 200 ц цукрових буряків з гектара, вироблено м'яса по 50 ц, молока 186 ц на 100 га сільськогосподарських угідь.

Вересневий 1953 р. пленум ЦК КПРС вирішив зробити крутий поворот у розвитку сільського господарства.

З цією метою головами в укрупнені колгоспи направлялися досвідчені працівники з апарату райкому та райвиконкому для підняття сільського господарства.

В колгосп ім. Хрущова був направлений завідуючий відділом Шпиківського райкому КПУ А.Кульчицький, якого колгоспники обрали в 1955 р. головою колгоспу.

З цього часу колгосп називається «Авангард».

Діяльність колгоспу «Авангард» з 1955 по 1970 роки характеризується такими даними:

найвища урожайність зернових і зернобобових була у 1967 р. - 26,2 ц/га, найнижча у 1956 р. - 7 ц.;

цукрових буряків: в 1968 р,- 384 ц/га, у 1959 р. - 100 ц;

урожай картоплі: у 1968 р. - 113 ц/га, 1969 р. - 24 ц/га;

поголів'я ВРХ: у 1966 р. - 923, у 1969 р. - 651;

надоєно молока на фуражну корову: в 1968 р. - 2817 кг, в 1966 р. - 2395 кг;

грошові доходи колгоспу: в 1959 р. - 2251,7 тис. крб,, в 1953 р, - 640 тис. крб.

(Дані із звіту правління колгоспу «Авангард» за 1953-1959 рр. та «Показники господарсько-фінансової діяльності колгоспів Тульчинського району Вінницької області за 1965-1975 рр.»).

Як видно з наведених даних, урожай зернових і технічних культур був нестабільним, але поступово зростав.

В 1958 р. МТС були ліквідовані.

Колгосп закупив усю ґрунтообробну техніку, в т.ч. тракторів - 2, комбайнів - 7.

Зростали і грошові прибутки колгоспу, а це дало можливість щомісячно виплачувати заробітну плату колгоспникам грішми.

З 1962 р. робили відрахування коштів у Пенсійний фонд.

Люди пенсійного віку почали одержувати пенсію в розмірі 12 крб., потім 18-28 крб. на місяць.

Хоч зарплата і пенсія були мізерні, але все ж вони задовільняли найнеобхідніші потреби колгоспників.

Кожного року колгосп почав оновлювати техніку.

Станом на 1.01.1966 р. в колгоспі нараховувалось тракторів - 29, комбайнів - 14, автомашин - 13.

Фінансово-господарська діяльність колгоспу «Авангард» станом на 1.01.70 р. характеризується такими даними:

дворів -643, працездатних - 682, колгоспників - 448.

Рослинництво:

зернові - 19,1 ц/га, валовий збір зерна — 19576 ц, цукрові буряки - 251 ц/га, валовий збір ц.б. - 72790 ц.

Тваринництво: кількість ВРХ - 756, в т.ч. корів - 382, свиней -948.

Продуктивність тваринництва: надоєно молока 8743 ц, на фуражну корову 2484 кг, на 100 га сільськогосподарських угідь -413 ц.

Продаж державі продуктів рослинництва і тваринництва; зерно - 7672 ц, ц.б. - 7090 тонн, м'ясо - 746 ц, молоко - 7190 ц.

Наявність сільськогосподарської техніки: трактори — ЗО, зернові комбайни - 7, бурякові - 5, кукурудзяні — 2, автомашини — 25.

Валова продукція в грошовому виразі (тис. крб.): рослинництво - 474,1, тваринництво - 223,9.

Валовий прибуток -421,7 тис. крб., чистий прибуток - 93,4 тис. крб., грошові надходження всього - 686,6 тис. крб.

В кінці 50-х на початку 60-х років в селі розпочалося капітальне будівництво тваринницьких приміщень колгоспу, соціально-культурних споруд, а також масове індивідуальне будівництво.

Щоб забезпечити колгосп і колгоспників будівельними матеріалами (особливо лісоматеріалами) у Латвію була командирована бригада з колгоспу на заготівлю лісу.
А камінь-ракушняк закупляли в с. Джурині Шаргородського району.

Хто не мав коштів на нове будівництво, капітально ремонтував старі житлові будинки (ставили будівлі на кам'яні підмурки, а дахи покривали жерстю).

В селі в ті часи користувалися великою популярністю майстри-будівельники А. Димчак, С. Дмитрук, Й. За-ремба, Д. Кондратюк, Г. Михайлов, І. Андрушко, І. Омельчук, П. Забільський, М. Глухий.

В 1965 р. колгосп закупив пилораму.

В 1967 р, був збудований Будинок культури, а в 1969 р. завершена будова тваринницького комплексу (чотири корівники, кормоцех, літній табір), дитсадок, побутова майстерня.

Колгоспники почали замінювати плетені з вужалок тини дощатими, село ставало красивішим і культурнішим.

У післявоєнний період важливу роль у селі відігравала сільська рада, яку очолювали в різні часи: П. А. Юзьків (1944-1945 рр.), Д.Г. Пилипчак (1946-1947 рр.), П.А. Юзьків (1947-1948 рр.), В. Сошинський (1948-1950 рр.), М Ружицький (1950-1951 рр.), Я. Заремба (1951-1952 рр.), І. Баланюк (1952-1959 рр.).

З 1950 по 1959 рр. на території об'єднаного колгоспу ім. Хрущова діяло дві сільських ради: Сільницька і Лука-Жабокрицька, де головою працював П. Штельмах та Г. Мельник, секретарем - Чорнокульський Степан Іванович.

З 1959 по 1965 рр. села Сільниця і Лука-Жабокрицька входили до Юрківської сільської ради.

В 1965 р. утворена Лука-Жабокрицька сільська рада, яка в 1975 році перейменована на Сільницьку.

Головами с/р працювали: В. Сошинський (1965-1971 рр.), М. Майструк (1971-1978 рр.), А. Колісник (1978-1980 рр.), Г. Траченко (1980-1990 рр.), П. Крищук (1990 - 2001рр.).

З лютого 2001 року Д. Костишен.

Секретарями с/р були: В. Дармограй, Г. Гикава, 3. Озеранська, Н. Баліцька.

В 1970 р. при сільській раді створена централізована бухгалтерія, де ведеться облік матеріальних цінностей всіх установ, що розташовані на території села, а працівникам цих установ (крім учителів) виплачується заробітна плата.

Головними бухгалтерами були: Л. Мельник, Б. Полішевський, М. Вакало, І. Степанюк.

З 1988 р. на посаді бухгалтера - касира працює Н. Ободинська.

В 1975 р. с. Лука-Жабокрицька перейменоване в с. Сільницю, а сільська рада - в Сільницьку.

Про це було вирішено ще на загальних зборах громадян двох сіл 1950 року, але це рішення було проігнороване місцевими керівниками.

Розповідає М.Заремба:

"Починаючи з 1973 року у вищі інстанції нашої країни почали надходити анонімні скарги з бувшого с.Сільниці про порушення законного рішення громадян від 1950 р.

Але ці скарги поверталися до Тульчинського райвиконкому і ніхто їх не перевіряв і не цікавився, щоб вирішити позитивно це питання.

Неодноразові звернення до райкому партії та райвиконкому були безуспішними.

Голова райвиконкому Є. Подолянчук захищав назву Лука-Жабокрицька тому що був вихідцем з цього села і не хотів розібратися, щоб розв'язати конфлікт між жителями двох сіл, який наростав.

В райкомі партії почали висловлювати критичні зауваження на адресу педколективу і дирекції школи про те, що вони теж винні у відставанні колгоспу і висловлювали думку про необхідність перевірити чим вони там займаються."

Розповідає М. Ободинський:

"Щоб остаточно знищити назву Сільниця з наполягання Є. Подолянчука, завідуючий Тульчинським райвно В.Плахотнік видав наказ № 22 від 15.02,73 р. згідно якого Сільницьку восьмирічну школу іменувати Лука-Жабокрицькою.

Цим же наказом було зобов'язано директора школи замінити штамп та круглу печатку школи на Лука-Жабокрицьку.

Це викликало обурення не тільки серед педколективу школи, а й серед громадськості.

Скарги і пошуки справедливості продовжувалися.

Протистояння між жителями Сільниці і Лука-Жабокрицької наростало.

Особливо загострився конфлікт після того, як на правлінні колгоспу (а не на сесії сільської ради) було формально вирішено про назву села Кузьмин.

Щоб розв'язати цей гордіїв вузол тодішній голова сільської ради М. Майструк та голова колгоспу М. Вакало зібрали схід громадян двох сіл, щоб вирішити питання про назву села.

На сход з'явилося понад 500 громадян, але рішення не було прийнято тому, що одна половина громадян вимагала виконати рішення зборів від 1950 р. і залишити назву Сільниця, а друга -Лука-Жабокрицьку.

Схід проходив дуже бурхливо.

Доходило мало не до бійки.

Вповноваженим на сході від райкому партії був присутній X. Степанюк.

Але його ніхто не слухав.

Про обстановку він доповів у райкомі і райвиконкомі.

Щоб негласно покарати педколектив і в першу чергу директора, з ініціативи і наполягання Є. Подолянчука відділом народної освіти була проведена фронтальна перевірка діяльності школи, щоб згодом зробити організаційні висновки, тобто зняти з роботи директора школи.

Що врятувало мене від неминучої розправи, точно не знаю, але думаю, що комісію для перевірки школи сформував не райком партії, а відділ народної освіти напередодні цих подій, куди ввійшли досвідчені, чесні й незалежні педагоги: Б. Гардель, В. Багрій, Ю. Чуб, В. Бояр, кращі педагоги і директори шкіл району.

Комісію очолив Б. Гардель - інспектор шкіл.

В комісію входило 20 осіб.

Значна частина членів комісії роботу школи та вчителів оцінили об'єктивно.

На жаль, зав.райвно В. Плахотнік, виконуючи вказівку Є. Подолянчука, вів себе зухвало.

В ході перевірки, яка тривала більше тижня, він додатково привозив нових членів комісії, щоб знайти побільше «жучків», а не виявити й об'єктивно оцінити стан навчально-виховного процесу та надати практичну допомогу школі.

Не дивлячись на все це, в акті обстеження школи вказувалось не тільки на недоліки у зв'язку з об'єктивними причинами, але й ряд позитивних сторін.

Робота значної частини вчителів була відзначена в кращу сторону.

Знання учнів виявлені задовільними і роботу школи в цілому також задовільною.

Підстав для звільнення з роботи директора школи не було.

А пошуки справедливості з назвою села продовжувалися.

Тепер вже скарги надходили з підписами.

Писали не тільки вчителі, але й жителі села.

Навіть делегація з села на чолі з ветераном Великої Вітчизняної війни С. Семенюком їздила до Києва з цією скаргою.

І лише в 1975 р. після втручання й поради Вінницького облвиконкому назвати село Сільницею, конфлікт накінець був розв'язаний.

В село прибув голова райвиконкому Є. Подолянчук і на сесії сільської ради з участю активу села після недовгих дебатів було прийнято рішення про назву села Сільниця, а згодом затверджене рішенням Вінницької обласної ради й узаконено Верховною Радою.

Таким чином, справедливість була відновлена, незгоди між людьми ліквідовані.

В період з 1954 по 1970 рр. чисельно зросла партійна організація, її очолювали в різні часи комуністи: В. Сошинський, І. Баланюк, М. Майструк, І. Голуб, В. Борбунєвич, І. Ободинський.

Партійна організація проіснувала до розпаду КПРС і КПУ в 1991 році.

В середині 60-х років найважливіші посади в селі займали комуністи: голова колгоспу А. Кульчицький, заступник голови колгоспу М. Майструк, голова с/р В. Сошинський, директор школи М. Ободинський, головний агроном С. Вихристюк, головний зоотехнік П. Дячок, завідучий МТФ В. Ворожбит, завідуючий 1 СТФ - В. Швець, головний інженер Ф. Онищук, бригадири рільничих бригад В. Сошинський і В. Трачук.

В 1985 р. первинна партійна організація нараховувала 55 комуністів.

З серпня 1969 р. по лютий 1971 р. головою колгоспу працював М. Майструк.

В лютому 1971 року головою колгоспу «Авангард» був обраний молодий, енергійний товариш за освітою вчений агроном М. Вакало.

Головним бухгалтером працював І. Сошинський (1955-1980 рр.).

До складу правління колгоспу входило 9 членів: М. Вакало - голова правління, І. Ободинський, Д. Гикавий, Д. Костишен, Д. Шелестюк, М. Дровозюк, В. Значковський, В. Гладкий, І. Бойко.

З 1986 року головним бухгалтером колгоспу працює Г. Гикава.

В 1970-1980-х роках колгосп поповнюється молодими спеціалістами сільського господарства з вищою і середньою-спеціальною освітою.

В цей період в колгоспі працювали агрономами: С. Вихристюк, ГТ. Неборецький, І. Ободинський, О. Данильченко; зооветспеціалістами: П. Дячок, Н. Дячок, Г. Токарик, І. Нижник, Д. Костишен, В. Костишена, Б. Патлатюк; механіками: Ф. Онищук, О. Ронський, П. Нижник, Д. Гикавий, М. Лисий.

Завдяки наполегливій праці колгоспників, механізаторів, спеціалістів сільського господарства під керівництвом голови колгоспу М. Вакала в 1970-1980-х роках колгосп «Авангард» досяг значних успіхів у рослинництві.

Маяком сільницьких буряководів була ланка Н. Кучер, депутат сільської ради, яка вирощувала високі врожаї цукрових буряків, а в 1972 р. одержала по 495 ц/га і була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора та медаллю «За трудову доблесть».

Їй неодноразово вручали значок «Ударник коммунистичної праці».

Добрі врожаї цукрових буряків одержували також ланки М. Ремінної, Н. Мазур та Т. Озеранської.

Задавали тон у соцзмаганні комбайнери Г Кучер, І. Сошинський, В. Значковський, М. Онищук.

Із спогадів ланкової Н. Мазур:

"Я працювала ланковою з 1945 р.

В ланці нараховувалося 27 членів ланки.

Головним напрямком роботи було вирощування цукрових буряків.

Зразу після війни нам доводилося дуже важко працювати тому, що не було відповідної техніки, добрив, врожаї одержували низькі, але поступово колгосп зміцнювався.

Почало відроджуватися с/г виробництво.

В колгоспі створювалися необхідні умови для вирощування сільгоспкультур, особливо сприятливі умови для вирощування цукрових буряків були створені для нас трудівниць в період, коли головою колгоспу працював М. Вакало, а бригадиром В. Сошинський.

У нас була відповідна ґрунтообробна технічка, достатня кількість добрив та увага до нас з боку керівництва.

Для того, щоб краще родило ми заготовляли попіл, курячий послід, були присутні при сівбі, та на обробітку цукрових буряків.

Всю важкість на обробітку перекладали на механізми.

В 1972р. Ланка в урочищі Ляльки одержала врожай по 500 цнт. з гектара."

В галузі рослинництва з найнижчим балом родючості сільницьких грунтів по врожайності зернових і технічних культур, колгосп в 70-80-х роках йшов в першій п'ятірці серед колгоспів Тульчинського району, а в 1978 р. зайняв перше місце в районі і був відзначений грамотою і Перехідним Червоним Прапором.

В 1978 р. урожай зернових культур становив 35,3 ц/га, цукрових бурякі в 1976 р. 395 ц/га.

За досягнуті успіхи в галузі рослинництва Микола Ульянович Вакало був нагороджений орденом Знак Пошани.

Із спогадів голови колгоспу М. Вакала:

"10 лютого 1971 року загальними зборами колгоспників к-пу «Авангард» я був обраний головою колгоспу.

Колгосп на той час мав 2110 га сільськогосподарських угідь, вт.ч. ріллі- 1810 га.

По суті всі землі були розорані і включені в посівні площі с/г культур.

Структура с/г культур була така: зернові -910 га, вт.ч. озимі-550, ярі зернові-360, вт.ч. ячмінь-80, горох- 120, овес -20, кукурудза - 80, просо-30, гречка - 30.

Технічні культури - 410, в т.ч. цукровий буряк - 350, соняшник - 60, овочі і картопля - 50, кормові культури - 440.

Тваринництво існувало з досить низьким рівнем продуктивності через відсутність кормів.

Було 750 голів ВРХ, в т.ч. 350 корів, 720 свиней, в т.ч. 80 свиноматок, 640 голів овець, 2000 голів птиці, 120 кролів.

Водного дзеркала по всіх ставках-45 га.

За 1970 рік продуктивність склала: надій молока на одну ф. корову- 1750 кг, вихід телят на сто корів - 85 голів, отримано поросят на свиноматку - 8 голів, ягнят на 100 маток - 60 голів, добові привіси ВРХ - 230 грамів, свиней -110 грамів.

В господарстві були ще такі міні-виробничі підрозділи: пасіка -60 бджолосімей, ставки - 45 га, пилорама, два млини «Івасів» і «Сільницький» на трансмісії трактора У-2.

Трудові ресурси: членів колгоспу - 660 чоловік, в т.ч. працюючих-280.

Було дві рільничі бригади: Сільницька-бригадир В. Сошинський і Лука-Жабокрицька - бригадир В. Трачук.

Дві тракторних бригади: Сільницька(П. Нижник), і Лука-Жабокрицька (Ф. Онищук).

Головний агроном С. Вихристюк, інженер-О. Ронський, зоотехнік-П. Дячок, бухгалтер - І. Сошинський, економіст - Г. Пазюк.

Ланкові буряківничих ланок: Сільниця - М. Бондарчук, Г. Стецюк, Н. Кучер, Н. Мазур, М. Литвинюк, О. Швець, В. Курдибан.

Огородня ланка -Л. Бекало. Лука-Жабокрич: ланкові - М. Ремінна, М. Подолянчук, Г. Білявська, М. Мельник, М. Гладка.

-2- var container = document.getElementById('nativeroll_video_cont'); if (container) { var parent = container.parentElement; if (parent) { const wrapper = document.createElement('div'); wrapper.classList.add('js-teasers-wrapper'); parent.insertBefore(wrapper, container.nextSibling); } }