Сільниця

Його історія бере свій початок ще з XIV століття.

До сорокових років село було поділено на два незалежно існуючих села Лука і Жабокрич, згодом носило назву Лука-Жабокрич.

Теперішню назву село Сільниця отримало порівняно недавно, і, очевидно, назва ця викликана розташуванням села, оскільки воно сходиться в низинку, подібно до форми сільнички.

Найімовірнішим поясненням назви села є найменування річки Сільниця, що починає свої води у цьому селі.

Село Сільниця розташоване у мальовничій місцевості у верхів'ї обох берегів річки Сільниці - притоки Південного Бугу, в чотирьох кілометрах від залізничної станції Юрківка та 18 кілометрах від районного центру - м. Тульчина.

Згідно переказів, у давнину на сільницьких землях в урочищі "Ляльки" існувало поселення людей, стародавнє містечко Лебедин.

Підтвердженням того, що містечко дійсно було, являються предмети, які час від часу знаходяться на цьому місці(цегла, знаряддя,черепки).

Іноді після дощу на ріллі проглядаються квадрати, мабуть сліди будинків.

Деякі жителі з сім'ями зуміли втекти від гайдамаків і заховатися в заростях.

Так один із жителів поселення Кузьма з сім'єю заховався на схід від "Ляльків" і тут оселився.

Через деякий час сюди прибували інші втікачі, а з часом тут утворилося поселення, яке назвали "Кузьмін", на честь першого поселенця.

Cело Лука-Жабокрич розмістилось в низині, нижче по течії, вздовж річки Сільниці, яка ділить село на дві частини: південну, що носить назву "Лука", і північну, що зветься "Слобідка".

Лука-Жабокрич, як і багато інших сіл України, має свої історико-географічні частини.

На жаль, історія не зберегла нам документів, які розповіли б про походження села Лука-Жабокрич, яке в даний час входить до складу села Сільниці і більше не існує як самостійна адміністративна одиниця.

Про нього ми можемо судити з розповідей старожилів та скупих архівних матеріалів середини XVIII ст.

Про те, що люди жили на території Луки-Жабокрича давно свідчать археологічні знахідки, що відносяться до часів палеоліту.

Офіційно перші згадки про село відносяться до XVIII століття.

Перша назва села - Слобідка, тобто село, де не було кріпосного права, поміщика, жили вільні люди.

Потім в селі оселився чоловік на ім'я Лука з сусіднього села Жабокрича.

Його оселя була в південній частині села на початку сучасної вулиці Чапаєва.

Так і вулиця називалась Лука, а село почало називатись Лука-Жабокрич (Лука з Жабокрича), пізніше трансформувалось в Лука-Жабокрицька.

Першим жителям на території Луки-Жабокрицької прийшлось зустрітись з певними труднощами.

Майже вся територія була вкрита лісом.

Доводилось докладати великих зусиль, щоб викорчовувати дерева, обробити землю, виростити хліб.

І досі збереглися окремі гаї з акацій, беріз, ясенів, дубів - мовчазних свідків давнини.

Південно-східна частина Луки-Жабокрича носила назву Березівка через великі березові гаї, що колись вкривали цю територію.

Північно-східна - Ланок -через великий лан, що колись тут як і зараз простягався.

У першої назви села (Слобідка) така історія.

Уряд Богдана Хмельницького виділив частині козаків землю за бойову доблесть і мужність проявлену в часи Визвольної війни проти польських загарбників.

Про це було складено відповідну грамоту, яка, на жаль, тепер безслідно втрачена.

Назви Лука-Жабокрич, Березівка, Ланок, Лука вживаються й досі.

Кордон між селами Лука-Жабокрич і Сільниця носив досить умовний характер і проходив по рову за сьогоднішнім пам'ятником загиблим односельчанам в роки війни.

Люди обох сіл в усі часи знали один одного, було багато родичів з одного села в іншому.

В 1975 р. с. Лука-Жабокрицька перейменоване в с. Сільницю.

Про це було вирішено ще на загальних зборах громадян двох сіл 1950 року, але це рішення було проігнороване місцевими керівниками...

Коли настає весна і зацвітають садки, в повітрі стоїть аромат розпареної родючої землі, весняне сонце ніжно пестить молоді пагони дерев та зелень трав, десь високо в небі дзвенить жайворонок і легені наповнюються чистим, прозорим, весняним повітрям і Ти зачаровано стоїш посеред цього раю, милуючись цим прекрасним пробудженням природи, груди роспирає від радості буття, хочеться вірити, що життя прекрасне і так буде завжди, і завжди Твоє рідне село і люди в ньому будуть жити щасливо і вічно!