В тваринництві працювало 112 колгоспників, механізаторів - 48, шоферів - 22, адмінперсонал - 32.
Початок мого господарювання розпочався з пошуку кормів по колгоспах Тульчинського району.
Було закуплено 300 т. силосу в Кирнасівці, 200 т. в Клебані, що дало можливість зберегти поголів'я і отримати мізерну продуктивність.
Всі старанно готувались до весни 1971 р.
Була підготовлена вся техніка, насіння, проатесто-вані всі кадри керівників і механізаторів.
Були вдалими поїздки на черкаський завод «Азот», звідки самовивозом взято 200 т. азотних добрив.
Весною по мерзлоталому грунту вручну досвітками залучивши більше 200 працездтних колгоспників за чотири ранки підживили всю озимину.
А тому і перший рік господарювання дав хороші наслідки по отриманню врожаю зернових (34 ц/га).
До цього було здійснено ще ряд організаційних заходів.
А саме: створено один зернотік, замінено комірників, завідуючого током, посилено контроль за збереженням колективної власності.
Прикрим фактом для мене був виїзд весною 1971 р. з села тринадцяти сімей на переселення в Миколаївську область село Трикрати.
Незначні зрушення отримали в тваринництві, вдосталь заготували кормів, особливо соковитих.
На балансовій комісії в районі і на загальних зборах все це було відмічено з хорошої сторони.
І так рік за роком, хоч і було ще багато недоліків, набувався досвід, була велика підтримка з боку таких керівників колгоспу В. Сошинського, І. Сошинського, О. Ронського, В. Ворожбита, А. Поліщука, всіх ланкових, більшості тваринників та механізаторів.
Достатньо сказати, що в 1978 р. колгосп «Авангард» с. Сільниці по урожайності зернових зайняв перше місце в районі і був відмічений перехідним Червоним прапором та Грамотою райкому партії та райвиконкому.
Це при тому, що по кадастровій оцінці бал землі у Сільниці 40, а в середньому по району 56 балів, в окремих господарствах він складає 64 і 70 балів.
Зараз, коли згадується пройдений шлях, відзначаю, що було й багато промахів і упущених моментів.
Наприклад, в 1982 р. у Вінницьку область приїхав секретар ЦК КПУ по сільському господарству І. Мозговий.
Це було десь перед жнивами.
Мета приїзду - вивчити питання готовності господарств області до жнив, та друге - чому область допускає мінус по надоях молока на корову і зменшила продаж його державі.
А тому з кожного району півдня області та центру було визвано в с. Летківка Тросятнецького району, перших секретарів райкому партії, голів районних рад, начальників управлінь с/г району та по 2-3 голови колгоспу, ферми яких пасуть задніх по надоях молока від корови.
На нараду, крім І. Мозгового, приїхали всі члени Вінницького обкому партії, міністр с/г і зав. відділами ЦК.
З Тульчинського району винуватцями викликані я та голова колгоспу з Журавлівки Г. Ткаченко.
При реєстрації мені було сказано, що я буду звітувати 32-м (як завжди, виступаючих 10-12 чоловік, а після припиняються звіти, тому знаючи це, я заспокоївся, бо до мене черга не дійшла 6).
Але сталось інакше.
І.Мозговий, переглянувши списки виступаючих, сказав: «Перші завжди готуються добре, тому почнемо з кінця».
Тобто почали з мене.
>Я вийшов на трибуну і почав свій звіт.
Що говорив - не пам'ятаю.
Однак виступ сподобався секретарю ЦК КПУ і його заключне резюме було таким: «Ти ще молодий, працювати вмієш і хочеш, я хочу бути в тебе шефом, дати ривок.
І дивись, я як шеф отримаю Героя Соціалістичної праці ну і, звичайно, потурбуюсь за тебе.
Члени бюро обкому, ви не проти? - Ні, ми за. - А секретар райкому як на це дивиться?
О. Лещук сказав: «Ми з задоволенням приймаєм дане рішення».
Закінчилась дана нарада з організаційними висновками, а саме: в чотирьох голів колгоспів було забрано партквитки і до вечора проведені партійні збори по їх звільненню з роботи.
Для Сільниці і для мене настала пора підготовки господарства до візиту шефа І. Мозгового: ремонти, побілка, фарбування, щоденні оперативні наради на фермі за участю 20 керівників районних служб, членів бюро РК КПУ.
Багато було зроблено, дана була відчутна допомога районним керівництвом, а візит все переносився на пізніше, те, що було зроблено, знову потрібно було переробляти.
Тут я й допустив помилку.
Не поїхав до І. Мозгового з проханням про те, що необхідні матеріально-технічні ресурси.
Це ж був великий шанс.
Та О. Лещук постійно відмовляв, аби не їхати.
А тому зараз жалкую про упущений момент.
Друге упущення, що не з перших років роботи проводились заявки господарством на капітальне будівництво об'єктів соціально-культурного та виробничого призначення, а можна було зробити по селу всі дороги з твердим покриттям, водогін.
Документація була на будівництво банно-прального комплексу, їдальні на сто місць, будинку для одиноких пристарілих на 25 місць (і особливо, на зиму), газифікацію села.
Хоч одна програма по суцільній електрофікації була здійснена, тобто до кожного двору підведений трифазний електрострум і планувалось забезпечити кожну оселю обігрівом електроструму і електроплитками.
Однак розпад СРСР не дав можливості довести все це до кінця.
Не розпочали будівництво другого мікрорайону житла в районі Лука-Жабокрич через дорогу від М. Баліцького.
Мало уваги мною приділялось питанню виховання власних кадрів, які б очолили в господарстві виробничі підрозділи, були б головними спеціалістами, керівниками.
За цей час все ж таки непогано працювали на займаних посадах М. Лисий, О. Самолюк, М. Лиса, Д. Гикавий, В. Значковський, І. Ободинський. В. Заремба та стара гвардія: В.Сошинський, І. Сошинський, В. Ворожбит, А. Поліщук, І.В. Сошинський, Г. Пазюк.
Хорошу початкову школу пройшли в колгоспі «Авангард» П. Нижник, Г Сафронюк, П. Неборецький, В. Нечипорук і стали керівниками в господарствах районів області."
Колгоспники, нагороджені державними нагородами
Кучер Надія Іванівна - орден Трудового прапора;
Сошинський Віктор Едуардович - орден Жовтневої революції;
Кислиця Дмитро Микитович - орден «Знак Пошани»;
Озеранська Тамара Микитівна - орден «Знак Пошани»;
Вакало Микола Улянович - орден «Знак Пошани»;
Бондарчук Марія Несторівна - орден «Знак Пошани»;
Майбородюк Олександра Дем'янівна - орден «Знак Пошани»;
Колісник Ксеня Миколаївна - орден Трудової Слави III ст. та медаль «За трудову доблесть»;
Бабкова Ольга Федорівна - медаль «За трудову доблесть»;
Бурячок Михайло Іванович - медаль «За трудову доблесть»;
Стецюк Василь Якович - медаль «За трудову доблесть»;
Значковський Віктор Дорофійович - медаль «За трудову доблесть»;
Лисий Василь Іванович - медаль «За трудову доблесть»;
Шелестюк Дмитро Васильович - медаль «За трудову доблесть»;
Майбородюк Василь Андрійович - медаль «За трудову відзнаку»;
Глухий Федір Іванович - медаль «За трудову відзнаку»;
Дровозюк Марія Михайлівна - медаль «За трудову відзнаку».
Почесні колгоспники
Михайлов Степан Іванович,
Сошинський Іван Савович,
Болда Василь Михайлович,
Мазур Микола Онуфрійович,
Колісник Ксеня Миколаївна,
Бондарчук Марія Несторівна,
Заремба Яків Кириллович,
Ронський Олександр Петрович,
Литвенюк Марія Омелянівна,
Озеранська Ніна Іванівна,
Поліщук Андрій Наумович,
Подолянчук Марія Дем'янівна,
Майбородюк Василь Лук'янович,
Шелестюк Дмитро Васильович,
Траченко Дем'ян Олексійович,
Гладкий Петро Самоїлович,
Швець Ольга Яківна,
Гладка Ганна Яківна.
Кращі механізатори
Баюра В.Г - механізатор широкого профілю,
Кучер Г.А. - комбайнер,
Лисий Г.І. - механік-наладчик,
Мазур М.О. - тракторист,
Майбородюк В.А. - тракторист,
Онищук М.Г. - комбайнер,
Сошинський І.В. - комбайнер,
Шелєстюк Д.В. - тракторист,
Ободинський В.Д. - шофер.
Цей список можна продовжувати і продовжувати.
Болючим питанням у колгоспі залишалося тваринництво.
Хоч надої молока і приріст живої ваги тварин підвищувалися, але ця галузь відставала від вимог часу.
Твариннцитво було збитковим.
На фермі постійно не вистачало кадрів, ососбливо доярок.
Праця там була надто важка, а оплата порівняно низька.
Часто змінювались завідуючі фермою.
Це була найважча ділянка роботи в колгоспі.
Однак і серед тваринників були працівники, які відзначалися сумлінною працею, добросовісним відношенням до своїх обов'язків, внаслідок чого одержували непогані результати.
Найсумліннішою дояркою була Ксеня Колісник, яка доїла по 4500 кг молока на корову.
За високі надої молока в 1979 р. вона була нагороджена орденом Трудової Слави 3 ступеня.
Добре працювали і М. Мазур, О. Присяжнюк, К. Колісник, М. Пересунько, М. Дровозюк, Ф. Колісник.
Діяльність КСП характеризувалася такими даними:
рослинництво:
урожайність зернових - 35 ц/га (1971 рік),
валовий збір зерна - 18564 ц (1989 р.),
урожанйсть цукрових буряків - 245,1 ц (1984 р.),
картопля - 80,8ц (1984 р.),
соняшник- 13,2 ц (1984р.),
овочі- 177,4ц (1984р.),
фрукти-170ц (1985 р.);
тваринництво:
всього поголів'я-975 (1984 р.),
в т.ч. корів -440 (1989 р.),
свиней - 740 (1989 р.),
овець -640 (1989 р.),
коней - 38 (1989 р.),
водоплавна птиця - 3054 (1984 р.).
Надій на фуражну корову - 2420 кг (1989 р.),
привіс ВРХ -320 г (1989 р.),
свиней- 190 г (1989 р.).
Рентабельність за 1984 рік склала 15,8%.
Видано заробітної плати у цьому році 395 тис. крб.
Середня заробітна плата: механізатора - 129,8 крб., тваринника ВРХ - 104,9 крб., доярки -152,3 крб.
Наявність сільгосптехніки: тракторів — 27, комбайнів - 13, автомашин - 19.
В період 1971-1991 рр. в колгоспі успішно велося будівництво соціально-освітніх споруд, тваринницьких приміщень та житлових будинків.
За цей період побудовано:
в 1975 р. - механізований тік з зерновими складами;
1980-1984 рр. - три корівники, в т.ч. один чотирирядний, пункт штучного осіменін-ня;
в 1981 р. -типова восьмирічна школа,
1982-1989 рр. - 14 будинків для колгоспників та інтелігенції села;
1985 р. - інженерно-технічний комплекс і заправочну станцію;
1989 р. - двоповерховий адмінбудинок, де розмішена сільська рада, відділення зв'язку, відділення Ощадбанку, радіовузол і правління колгоспу.
В 1990 р. побудовано дитячий садок до послуг жителів села - пилорама, деревообробний цех, два млини, олійня, до 1995 р. діяла пекарня.
Про пилораму та деревообробний цех.
В 1958 р. колгосп «Авангард» закупив пилораму, наякій працювали згодом В. Заремба, П. Кислиця, В. Сафронюк, В. Рудик.
В даний час працюють М. Литвинюк та Д. Майбородюк.
До 1991 р. пилорама працювала безперебійно, тому що достатньо поступало лісоматеріалу.
А з 1991 р. бувають часті простої через відсутність матеріалу і відключення електроенергії.
В 1970 р. правління колгоспу закупило деревообробні станки і було відкрито деревообробний цех для обслуговування господарства і жителів села, в цеху виготовляють дверні і віконні блоки, вікна і двері, вулики для бджіл та інше.
Завідуючим цехом спочатку працював Д. Кліпка з Молдавії, робітниками М. Дубій, М. Костюк, В. Кравець, І. Адамович.
З 1972 р. завідував цехом Іван Петрович Голуб, а з 1974 р. по даний час М. Дубій - висококласний спеціаліст, майстер «золоті руки».
Вироби цеха користуються великою популярністю не тільки в селі, а в районі та області.
В цеху працює чотири чоловіки - Микола Федорович з синами Володимиром і Миколою та М. Тадеуш.
Їх вироби відзначаються красою, оригнінальністю, зручністю в користуванні.
В даний час цех працює з перебоями через відсутність матеріалів.
В 1969 р. біля будинку культури за рахунок колгоспу споруджений пам'ятник загиблим воїнам-односельчанам.
Тут щорічно проводиться свято Перемоги, поминаються імена загиблих воїнів у Великій Вітчизняній війні, покладаються квіти.
В селі діяла школа, дві бібліотеки, чотири магазини: промислових, продовольчих та господарських товарів, побутова майстерня.
Прокладена шосейна дорога, яка сполучає село з районним центром, Шпиковом та Юрківкою.
До 1967 р. село було повністю електрифіковане і радіофіковане за рахунок колгоспу.
В селі працює фельдшерсько-акушерський пункт, який з 1965 по 1999 р. очолював К. Пасічник, патронажною сестрою працювала до 1995 р. Т. Ободинська, акушеркою О. Комар.
З 1999 р. завідуючою медпунктом працює Н. Майбородюк, а в післявоєнний період працювали М. Музика, П. Нутрак, Ф. Свірідова, М. Фурсевич.
До 1941 р. функціонувало Юрківське відділення зв'язку, куди входила і Сільниця.
Обов'язки агента зв'язку і листоноші виконував Яків Семенович Мельник, який працював до 1956 р.
Він доставляв пішки з Юрківки пошту і розносив по селу.
З 1950 р. колгосп виділив підводу для доставки пошти.
З 1956 по 1968 рік в різні часи агентами зв'язку працювали Ф. Шустов, І. Мельник, П. Козін, Е. Забільська.
В 1968 р. створюється Сільниць-ке відділення зв'язку та відділення ощадкаси.
З цього часу протягом 35 років працювала у сфері обслуговування М, Кравець.
За період її діяльності відділення вважалося одним з кращих в районі.
Воно неодноразово виборювало перше місце в соціалістичному змаганні.
В період до 1991 р. в село надходило понад З тисячі екземплярів газет і журналів.
За добре поставлену роботу у сфері обслуговування населення в 1995 р. Марія Григорівна нагороджена орденом «Заслужений працівник сфери послуг України».
В 2000-2001 рр. кількість газет і журналів різко скоротилася до 300-400 екземплярів.
З лютого 2001 р. керівником відділення зв'язку працює Л. Коваленко.
