Сільниця - Освіта

П`ятниця, 26.04.2024, 13:11

Головна | Реєстрація | Вхід

Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар

Наше опитування

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0

Освіта

В 1920 р. в с. Лука-Жабокрич була відкрита початкова школа.

До 1936 р. в школі працювали Микитюк і Щабельський, Кшевінський А.М. і Заремба Л.К.

З 1936 р. завідуючим школою працював Голуб Іван Петрович, а вчителями Голуб Марія Яківна, Кравець Ю.Л., Сошинська С.С., згодом - Баланюк М.П., Траченко М.Л., Онищук В.Я., Козіна Н.Я. та ін.

Понад 40 років віддавали свої серця дітям подружжя Голубів.

Лука-Жабокрицька початкова школа, яку очолював Голуб Іван Петрович, була однією з кращих у Шпиківському, а згодом Тульчинському районі.

Вона вважалася опорною школою.

На її базі проводилися районні та обласні семінари учителів початкових класів.

Школа давала міцні знання учням.

В ній навчалися: колишній голова Тульчинського райвиконкому Подолянчук Є.А., льотчик високого класу, майор Радянської Армії Процгок О.Ф., який під час Вітчизняної війни готував молодих авіаторів на фронт, майбутні вчителі М.С. Майструк, М.Л. Траченко, В.Я. Онищук, Г.К. Трачук, П.Л. Мельник, М.Ф. Процюк, Ю.Л. Кравець.

В с. Сільниці школа була відкрита священником П.Т. Гладкевичем в 1871 році.

Як свідчить документ, село Сильница в XVIII веке називалось «Кузьмин».

С 1864 по 1892 р. священником был Павел Трифонович Гладкевич.

Он же в 1871 р. открыл церковно-приходскую школу для двух сел - Сильницы й Луки-Жабокрицкой.

Новое здание школи начало строиться в 1896 р.

З книги «Труды Подольского Епархиального Историчсского Комитета». 1901. Стр. 178.)

До 1933 року в селі функціонувала початкова школа.

Вчителями після революції працювали Євгена Корніч, Машляківська, Василь Солостян, Олександр Дунаєвський та Решетнік.

Після закінчення початкової школи, діти могли продовжувати навчання у Шпиківській фабрично-заводській семирічці, а пізніше в Юрківській НСШ.

Але скористалися цією можливістю лише Н. Дармограй та Л. Заремба.

У зв'язку з важким матеріальним становищем батьків, діти не мали можливості здобувати неповну середню та середню освіту.

В 1932 р. початкова школа була реорганізована в неповно-середню і відкритий п'ятий клас.

Сільських вчителів, крім Ф. Гвоздецької та І. Кривоножка не було.

Першим директором і вчителем російської мови і літератури був Маринич Левко Данилович.

Вчителями працювали Т. Бондар, Б. Тарасінкевич, Ф. Ковбасюк, О. Маринич, Г. Шуляк, Іван Петрович Голуб.

Вчителів з вищою освітою не було.

Педколектив проводив не тільки навчально-виховну, але й культурно-масову роботу серед населення.

Під керівництвом вчителя Й. Дуки був створений гурток струнних інструментів, який систематично виступав з концертами в сільському клубі та навколишніх селах (Торгові, Жа-бокричі, Орлівці, Шуро-Копіївській, Юрківці) і користувався великою популярністю.

В 1935 році відбувся перший випуск учнів Сільницької школи.

Першими випускниками були О. Бевзюк, Л. Ганюк, О. Ганюк, Д. Заремба, Л. Димчак, К. Колісник, М. Голуб, Я. Процюк, Д. Процюк, М. Рудий, М. Семенюк, Н. Семенюк, Т. Собко, В. Трачук, В. Решутко.

Всі випускники були з села Сільниці, крім В. Трачука, який проживав у селі Лука-Жабокрич.

В той період багато дітей одержували лише початкову освіту, а частина не навчалась зовсім.

Згідно з вимогами культурної революції на селі грамотою оволодівали не тільки діти, але й дорослі.

Відповідно до постанови уряду про ліквідацію неписьменності в Сільниці в кінці 20-х років, на початку 30-х років ліквідація неписьменності набула масового характеру.

Всі неписьменні і малописьменні віком від 18 до 50 років навчалися грамоти.

Для проведення занять на кожній вулиці було відкрито хату-читальню.

В них заняття проводили виділені сільською радою письменні люди, а вчителі контролювали їх роботу і надавали методичну допомогу.

За період з 1936 по 1941 рік в селі неповну середню освіту здобуло понад 200 чоловік.

Одні з них, закінчивши середні спеціальні навчальні заклади працювали в містах і селах нашої області, значна частина працювала в колгоспі.

З 1938 по 1941 рр. педагогічний колектив поповнюється новими кадрами.

Директором школи працював А. Троян, вчителями Г. Чорна, Н. Камінська, В. Карпінський, Н. Варт, Н. Кривоножко, Д. Свинарчук, Т. Дзезик, П. Пужак, Г. Сова, В. Цмовз, М. Заремба, Г. Смагло.

Інспектором шкіл Шпиківського райвно був Кравченко Микола Тодотович.

В період окупації школа існувала лише формально.

Після звільнення села навчання відновилося, але школа переживала великі труднощі.

Не було зошитів, письмового приладдя, не вистачало підручників, матеріалів для трудового навчання.

Два шкільні будинки були розташовані на значній відстані один від одного.

В 1944 р. був перший післявоєнний випуск учнів-семикласників різних років народження.

Директором школи працювала Ф. Гвоздецька, а вчителями Л. Ковбасюк, Н. Дармограй, О. Ганюк, Г. Мельник, Л. Заремба, Н. Кривоножко, Т. Кручок, В. Онищук.

Після закінчення війни школа поповнилася новими вчительськими кадрами за рахунок демобілізованих з армії та випускників Тульчинського педучилища.

Директором школи був призначений Г. Глухий, а його заступником В.В. Траченко.

А вчителями почали працювати С. Перешиваний, Г. Коломійчук, М. Майструк, І. Кривоножко, В. Швець, П. Подолянчук, М. Ободинський, Г Ободинська, М. Баланюк, Н. Камінська.

Кількість учнів та вчителів була такою:

у 20-х роках: З0 учнів - 1 вчитель;
у 40-х роках; 130 учнів - 10 вчителів;
в роки війни (1941-1944): 70 учнів-4 вчителі;
у 1945 році: 180 учнів-12 вчителів;
у 60-х роках: 155 учнів - 14 вчителів;
у 70-х роках: 170 учнів - 12 вчителів;
у 80-х роках: 123 учнів - 15 вчителів;
далі учнів ставало все менше і у 2000 році в школі навчалось 76 учнів і працювало 11 вчителів.

Директорами школи працювали: 1932-1938 рр. - Л. Маринич, 1938-1941 рр.-А. Троян, 1945-1965 рр. -Г. Глухий, 1965-1966 рр.-в.о. директорам. Заремба, 1966-1967 рр.-Ф. Свиридов,1967-1985 рр. - М. Ободинський, 1985-1996 рр. - В. Процюк, 1996-1998 рр.- В. Кравець, з 1998 р. - В. Камінський.

У другій половині 40-х років було запроваджено загальне обов'язкове семирічне, а в грудні 1958 року восьмирічне навчання.

В 50-х роках швидко розвивається середня освіта. В селі також діяла вечірня школа в складі 9-11 класів (директор Ф. Свиридов), а згодом Сільницький НКП Шпиківської, а потім Тульчинської заочної середньої школи, де навчалася молодь, яка працювала на виробництві.

Всі випускники восьмирічної школи здобували середню освіту в Юрківській або Шпиківській СІП, технікумах та ПТУ.

Але матеріальна база школи в 1950-1960-х роках була надто слабкою.

Шкільні приміщення були мало пристосовані, класні кімнати тісні, не вистачало наочних посібників.

В 1958—1960-х роках шляхом народної будови старий будинок школи, де раніше функціонував клуб, був перенесений до основного так званого «попівського» та побудована примітивна шкільна майстерня по дереву та металу.

Але це не вирішувало проблеми.

Рівень знань учнів не відповідав вимогам сьогодення.

Щоб піднести рівень знань учнів, необхідно було мати відповідні кадри вчителів та створити належну матеріальну базу.

Першочерговим завданням стало будівництво типової школи.

План будівництва втілити в життя було надто важко, тому що колгосп був економічно слабким.

І все ж голова колгоспу М. Вакало з розумінням поставився до вирішення цієї проблеми.

Він домігся, щоб взяти для колгоспу кредит і в грудні 1977 р. розпочалося будівництво, яке затягнулося до 1981 р.

З початку будівництво велося господарським методом, але не вистачало матеріалів, спеціалістів, відповідної будівельної техніки, тощо.

На будівництво були залучені всі спеціалісти села, кілька підрядчиків, але справи посувалися повільно.

За це будівництво голова колгоспу та директор школи неодноразово на різних нарадах в районі піддавалися гострій критиці з боку райкому партії, особливо другого секретаря І. Райчука.

Досить прикро було слухати таку несправедливу критику.

Але що можна було вдіяти?

Лише в 1980 р. був заключений договір на завершення будівництва з Тульчинською міжколгоспною будівельною організацією (начальник Є. Бсккер, прораб В. Гаврилюк) і в 1981 р. будівництво було завершено.

З серпня 1981 р. типове приміщення школи на 192 учнемісця було відкрите, а 1 вересня в ньому розпочався новий 1981-1982 навчальний рік.

Таким чином, у школі були створені необхідні умови для навчально-виховного процесу.

Щодо цього, працюючи у важких умовах, педколектив проводив значну роботу по навчанню і вихованню підростаючого покоління.

Проводилися зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни та праці, тематичні вечори, екскурсії по рідному краю.

Починаючи з 1968 р. в школі щорічно проводилися військово-спортивні ігри «Зірниця».

Підготовка і проведення їх сприяли вихованню в учнів почуття радянського патріотизму, вчили бути кмітливими, знаходити вихід з будь-якої ситуації, а також впливали на піднесення навчально-виховного процесу.

Діти виявляли великий інтерес до ігор, до їх проведення залучались батьки, шефи, представники військових частин, демобілізовані воїни.

Це зміцнювало зв'язок школи з батьками та громадськістю, підносило її авторитет.

25 грудня 1971 р. педколектив, учні, батьки та громадськість села широко відсвяткували сторіччя заснування школи.

Школа гордиться своїми випускниками. А. Ясинецький -директор Тульчинського педучилища до 1938 р., М. Ружицький - ветеран Великої Вітчизняної війни, колишній голова Немирівської селищної ради, Г. Кривоножко - ветеран війни, полковник у відставці, інженер-конструктор Ризького радіозаводу, М. Семенюк - полковник у відставці, П. Ясинецький - учасник війни, капітан 1 рангу у відставці, І. Колісник - учасник війни, підполковник у відставці, Я. Лисий - лікар-анатом Одеського медінституту та інші.

Не повернулися з війни і загинули смертю хоробрих офіцери Т. Дзезик, В. Більський, М. Заремба, А. Кравець, П. Костюк, Д. Мазур, С. Ободинський, брати-льотчики Іван та Яків Процюки.

Заслуженим авторитетом користувався секретар комсомольської організації 20-х років Я. Заремба.

Закінчили Сільницьку школу і здобули професію вчителя випускники старшого покоління: О. Бевзюк, М. Голуб, О. Ганюк, Л. Ковбасюк, О. Колісник, Д. Заремба, Л.Заремба, Н. Дармограй, Ю. Кравець, М. Баланюк, М. Майструк, С. Сошинська, М. Павлова, Н. Стецюк, В. Онищук, М. Заремба, Г. Мельник, Г, Трачук, М. Ободинський, Д. Михайлов, М. Забільський, М. Забільська, П. Литвинюк, П. Коханюк, Л. Забільська, Г. Ободинська, В. Кислиця, Ф.Свиридов, Є. Войнаровський, О. Пилипчак, О. Траченко (кандидат педагогічних наук), А. Мельник, О. Нижник, М. Бондар, Л. Голуб, Н. Ганюк, І. Рудий, А. Колісник, Є. Сошинський.

Стали вчителями і виспускники молодшого покоління: Є. Заремба, колишній голова Тульчинської райдержадміністрації і райради, магістр економіки, нинішній начальник управління у справах національностей, міграції та релігії Вінницької облдержадміністрації, Н. Мазур, С. Майструк, В. Майструк, В. Пилипчак, А. Войнаровська, О. Войнаровський (викладачі Санкт-Петербурзького університету), В. Кравець, О. Рижа, Г. Дубій, Н. Войтенко, С. Ободинський, О. Траченко, Л. Костишена та інші.

Випускниками школи були також колишній голова Тульчинського райвиконкому (нині покійний) Є. Подолянчук, В. Кульчицький - інженер-будівельник, М. Рудий - лікар, Н. Ткачук -лікар-педіатр, Є. Гвоздецька - лікар, І. Войтенко - підполковник, колишній працівник служби безпеки України.

Закінчили школу, здобули інші професії і працюють на відповідальних посадах В. Свірідов — полковник юстиції, прокурор Тульчинського району, О. Козир - журналіст, редактор газети «Тульчинський край», Г. Онищук, начальник Тульчинського районного КІШ, депутат районної ради, О. Ободинський - інженер-електрик, головний метролог Вінницького хімкомбінату, П. Ободинський - підприємець.

Працюють в правоохоронних органах: М. Тимощук - полковник міліції, П. Пилипчак — заступник начальника по боротьбі з економічною злочинністю МВС України, В. Мазур -підполковник, начальник Верхньодністровського райвідділу міліції, В. Сошинський - старший лейтенант міліції, В. Сошинський - старший лейтенант міліції, І. Кравець, старший лейтенант міліції та ін.

Працювали і працюють на керівних посадах у сільському господарстві В. Ворожбит, О. Ронський, Д. Кислиця, Г. Мазур, П. Нижник, І. Нижник, Г. Софронюк, М. Лисий, В. Заремба, Ю. Значковський, І. Онищук та багато інших; у сфері культури -Н. Тимощук, Є. Дубій, Н. Ронська, М. Кравець; у сфері обслуговування - Г. Значковська, Б. Костюк, Г. Колісник, А. Андрушко, Л. Прачук, Є. Береза, М. Кравець, Н. Придатко, Н. Пилипчак, О. Онищук.

В період з 1966 по 2001 рр. на відмінно закінчили школу і були нагороджені Похвальними грамотами понад 40 чоловік.

Всього вищу і середню освіту здобули 480 випусників.

На урочистих зборах, присвячених сторіччю школи, ряд вчителів були відзначені грамотами (М. Ободинський, Є. Войнаровський, М. Заремба, В. Онищук, Н. Камінська, Ф. Свиридов).

Педколектив школи неодноразово виборював призові місця в соціалістичному змаганні за кращу підготовку до нового навчального року та за високі показники у розвитку кролівництва і нагороджувався почесними грамотами та цінними подарунками.

В період 1970-1990 рр. в школі працювало ряд досвдчених вчителів: О. Войнаровська, М. Заремба, Л. Задояна, Н. Стецюк, Г. Ободинська, В. Онищук, В. Процюк, Ф. Свиридов, В. Траченко та інші, які за наслідками атестації були відзначені значком «Відмінник народної освіти УРСР», грамотами Міністерства освіти УРСР та обласного відділу.

В. Траченко в 1993 р. було присвоєно звання «Старша вчителька».

В 1973 р. Лука-Жабокрицька початкова школа була об'єднана з Сільницькою 8-річною.

Внаслідок чого збільшилася кількість учнів до 210, а класі в-комплектів - до 9.

В школі працювало 18 вчителів.

З введенням в дію нового приміщення школа почала працювати за кабінетною системою.

Педколектив працював злагоджено і творчо.

Вчителі працювали не тільки в школі, але й приймали активну участь в громадському житті села і колгоспу, тримали тісний зв'язок з батьками, постійно виступали з лекціями та бесідами перед хліборобами, на молочній та свинофермах, в будинку культури, на бригадах та інших місцях.

Учителі становили ядро художньої самодіяльності будинку культури, керували гуртковою роботою.

На період 1971 р. народна освіта в селі характеризувалась такими даними: неповну середню освіту здобули 1210 чоловік, вищу - 520.

З числа випускників вчителями працювало 63 чоловіки, лікарями і медперсоналом - 35, спеціалістами сільського господарства - 30, механізаторами - 129, інженерами - 15, у сфері обслуговування - 35, військовослужбовців - 26, кандидатів наук - 2, інших професій - 198 чоловік.

Професія вчителя досить престижна, але й надто важка, особливо для жінок.

Недаремно серед них були поширені негласні вірші.

Поряд з успіхами, в школі були й залишаються проблеми.

З 90-х років разом з загостренням кризи в державі значно погіршилась матеріальне становище школи.

Не вистачає підручників, наочних посібників.

Держава значно зменшила асигнування на освіту, внаслідок чого в школі не викладається креслення, зменшено викладання до однієї години в тиждень російської мови, скоротилися години з інших предметів.

Вчителі одержують мізерну доплату за класне керівництво, перевірку зошитів тощо.

Зовсім не виділяються кошти на ремонт школи, який проводиться силами батьків.

У зв'язку з важким економічним станом СТОВ «Авангард» надає лише допомогу продуктами харчування.

За останнє десятиліття різко скоротилася кількість учнів та вчителів.

Не дивлячись на всі негаразди, школа виконує свою основну функцію по навчанню і вихованню підростаючого покоління.