Після продрозкладки та НЕПу генеральна лінія комуністичної партії була на колективізацію.
Як це мало бути і втілюватись в життя - ніхто не знав, бо ніде в світі не було чогось подібного.
В лютому 1924 р. в селі Сільниці на добровільних засадах була організована сільськогосподарська артіль на зразок комуни «Прогрес - хлібороб».
Спочатку було дві артілі «Прогресс» (голова Т. Войнаровський) і «Хлібороб» (голова П. Баланюк), а в 1924 році вони об'єдналися в одне господарство, яке назвали «Прогрес-хлібороб» (голова П. Баланюк).
Це було невелике господарство, куди ввійшло 10 селянських сімей і як вважали його засновники, щоб показати переваги колективного господарювання над одноосібним.
Земельна площа колгоспу становила 130 га.
Центральна садиба артілі розташовувалася на тому місці, де уціліли панські будинки, при виході з села у напрямку на село Левківці.
Активними засновниками артілі були П. Баланюк і П. Юзьків, Д. Заремба, Мусій Заремба, Д. Гвоздецький, О. Семенюк та ін.
Створений колгосп «Прогрес хлібороба» користувався пільгами в державі.
Ніяких податків він не сплачував.
Все що вироблялося в артілі розподілялося між його членами, відповідно до кількості членів сім'ї, створювалися необхідні фонди: насіннєві, фуражні та ін.
Молоко від усуспільнених корів також ділили між собою.
За кілька років колгосп зміцнився.
Коні там були добрі, поля оброблялися своєчасно і якісно, знаряддя праці відповідні, урожай підвищився, який досягав за 10 ц/га.
Частина членів артілі жили в панських будинках, переобладнаних на примітивні квартири.
За прикладом членів колгоспу «Прогрес хлібороба» селяни Сільниці почали об'єднуватися у «Товариства спільного обробітку землі» (ТСОЗ).
На території села їх було створено кілька.
Але це були не тривкі товариства.
Вони часто розпускалися під впливом більш заможних селян, які не хотіли об'єднувати свої господарства в колективні і підбурювали селян, особливо жінок, які розбирали коні і реманент додому.
Це була так звана «волинка».
В Лука-Жабокричі теж спочатку для спільного обробітку землі об'єднувались 8-12 господарств в комуни і таких об'єднань було декілька.
Одне з них було по сьогоднішній вулиці Учительській, друге на Луці.
Очолював його Трифон Мельник.
Слідуюче господарство - біля будинку Корнія Трачука і четверте - на місці хати Івана Коханюка, яке очолював Танас Цвігун.
Взимку 1929-1930 рр. в селі розпочалася суцільна колективізація і ліквідація куркульства як класу.
Перед колективізацією ще в 1925 р. була створена ініціативна молодіжна група, яка стала зародком майбутньої комсомольської організації.
До неї входили молоді, освічені, активні громадяни М. Вибиваний, І. Колісник, Г. Кривоножко, С. Майбородюк, Я. Заремба та ін.
Згодом ця група переросла в комсомольський осередок, першим секретарем якого був Яків Кирилович Заремба.
Комсомольський осередок, який нараховував 15 членів, і сільська рада проводили роз'яснювальну роботу по залученню селян в колгосп.
Довгими зимовими вечорами жителі села часто збиралися по вулицях у великих хатах, щоб вирішити питання як далі жити, як краще господарювати.
В 1930 р. в село прибув 25-тисячник, передовий робітник з Донбасу Вороб'йов Афрем Олександрович для допомоги в організації колгоспів.
Він був обраний головою вже створеного колгоспу «Прогресс хлібороба», згодом перейменованого на колгосп ім. Куйбишева.
В 1929-1930 рр. на території села Сільниці було організовано ще два колгоспи «Краще життя» (голова П. Юзьків) та «Перемога» (голова В. Гвоздецький).
При організації колгоспів було усуспільнено землю, робочу худобу, сільськогосподарський реманент, деякі будівлі та створено насіннєвий фонд.
В 1930 році колективізація була завершена.
Переважна більшість жителів села вступили до колгоспу.
Лише кілька сімей, які не виявили бажання вступити до колгоспу і не піддавалися ніякій агітації, продовжували вести одноосібне господарство.
Але вони зазнавали всяких утисків з боку місцевої влади, яка виконувала вказівки вищих органів влади про повне завершення колективізації.
Їх називали куркулями, накладали великі податки і розкуркулювали та висилали за межі України (Урал, Сибір і ін.).
Хоч фактично ці громадяни не мали багато землі, не використовували найманої праці, а просто були дбайливими господарями, але вони зазнавали всяких утисків.
Однією з таких була сім'я Омельчука Григорія Яковича.
Ця сім'я була розкуркулена і вислана до Сибіру.
Лише через 20 років після засланння дочка Омельчука Килина повернулася в село і розповіла про те, що сім'ї довелося пережити за ті важкі роки.
Розповідь Килини Григорівни записала племінниця Колісник (Омельчук) Ніна Павлівна:
«Сім'я Омельчука Г.Я. складалася з шести осіб (батьки та четверо дітей).
Килині Григорівні на той період був 21 рік, їх господарство нічим особливим не відрізнялося від інших.
Була пара коней, віз, плуг, борона, культиватор, хата під чорною жерстю та хлів.
Земельна ділянка становила З десятини.
Розкуркулювала місцева влада.
З собою в дорогу вони взяли одяг та взуття і деякі харчі.
Все, що було в хаті, залишилося.
Хату згодом забрав колгосп «Перемога» для контори.
Везли до Києва з групою таких самих громадян з інших сіл, а з Києва посадили в теплушки, привезли в Сибір і висадили серед тайги на лісорозробках.
Працювали дуже важко, голодали.
Від важкої праці та недоїдання вимерла вся сім'я.
Лише тітка Килина чудом вижила і через 20 років повернулася в село, хоча донька з сім'єю залишилася жити там.
Працювала в колгоспі, була надзвичайно хорошою людиною, завжди допомагала людям, померла в 1970 році.»
Жила в селі Лука-Жабокрич Кондратюк Ксеня з чоловіком.
Хазяйнували, в колгосп йти відмовлялись.
Вислали їх в Сибір, де чоловік скоро помер і така образа на односельців, на владу була в Ксені, що і в роки «відлиги» вона відмовилася переїхати на Батьківщину, ні з ким не листувалася, в 1988 р. померла в далекому тайговому селищі Гайни Пермської області.
В Лука-Жабокричі перший колгосп «Дружба» був організований в 1929 році.
Організатором і першим головою його був Мельник Ульян Опанасович, рахівником - Чорнокульський Степан Іванович.
Колгосп об'єднував 30 селянських дворів.
Через два роки (1931 р.) в селі проведено суцільну колективізацію.
Колгосп вже обробляв 1100 га землі.
В 1930 р. в Лука-Жабокричі колективізація в основному закінчилася і новостворений колгосп називався «Добробут», а першим його головою був 25-тисячник Шульц.
Другим головою даного колгоспу був Стрельнюк, який в 1935 р. з своїм заступником вбили молодого хлопця Войтенко Тодосія за вкрадених з поля кілька качанів кукурудзи, їх обох судили і більше Стрельнюк в селі не з'являвся.
Після Стрельнюка головою колгоспу був Кислиця А.П. з Сільниці, а згодом місцевий житель Рижий Степан, який залишив про себе пам'ять як добрий господар, сім'янин і прекрасної душі людина.
Загинув він на фронті Великої Вітчизняної війни.
Перед війною колгосп Лука-Жабокрич під керівництвом Рижого Степана був передовим, набагато випереджав по своїх виробничих показниках сусідні колгоспи села Сільниці.
В колгоспі був рух п'ятисотениць.
Однією з перших п'ятисотенець була Кондратюк Ольга Феофілівна.
Майже всі роботи в колгоспі виконувались вручну.
Використовувались кінна тяга і воли.
Однак в останні передвоєнні роки почала з'являтись і техніка: трактори «Інтер» та Челябінського тракторного заводу.
Колгоспи в довоєнні роки вирощували переважно зернові культури, цукрові буряки та овочі, поля обробляли переважно кіньми та волами, яких перед Великою Вітчизняною війною вже була достатня кількість (30-40 пар коней, та 20—25 пар волів у кожному колгоспі).
На обробітку цукрових буряків працювали жінки побригадно.
Копали лопатами-копачами, очищали спеціальними ножами напівкруглої форми, які називали «сторожики», і які були вмонтовані на дерев'яних стільчиках.
Міряли дерев'яними мірницями, возили до Шпиківського цукрозаводу кіньми.
Твариннитцвом колгоспи до війни не займалися.
Лише були організовані птахоферми, розводили курей.
Урожай зернових культур збирали косами і серпами.
Молотили молотарками.
В кожному колгоспі була своя молотарка, її обслуговувало не менше 40 чоловік.
Згодом на полях колгоспів з'явилися жниварки - самоскидки, але це не вирішувало проблему ручної праці в сільському господарстві.
Необхідно було запроваджувати механізований обробіток землі.
З цією метою створювалися машинно-тракторні станції (МТС).
Така станція була створена в Рахнах, яка обслуговувала навколишні села, в тому числі й колгоспи сіл Сільниці і Лука-Жабокрич.
Перший трактор в селі — американський «Форзон» появився в 1935 р., пізніше вітчизняні — ХТЗ, «Універсал», періодично ЧТЗ.
Першими трактористами були І. Костюк, Л. Процюк, М. Ручковський, О. Сафронюк, В. Савінський, Степанюк Іван Спиридонович, Дубій Петро Онуфрійович, Кравець Петро Філімонович, Цвик Василь, Траченко Мирін.
Хоч якість роботи перших тракторів була невисока, але це в значній мірі полегшувало працю селян.
При МТС працювали агрономи.
Сільницю і Лука-Жабокрич обслуговував агроном Григорій Кухар.
Поступово урожай зернових культур і цукрових буряків підвищувався.
Він становив: зернових - 10 ц/га, цукрових буряків — 165 ц/га.
Значно підвищився життєвий рівень колгоспників.
Вони одержували натуральну оплату на трудодень в межах 1 кг зерна.
Збільшилася кількість худоби в особистому користуванні жителів села.
Всі поля перед війною були розорані й засіяні.
Колгоспи запроваджували вже сівозміни.
Урожай 1941 р. передбачався високий.
Але мирна праця радянських людей була перервана віроломним нападом на нашу державу фашистської Німеччини.
Розпочалася Велика Вітчизняна війна...
